Головна » Статті » Управління юстиції

10 грудня - Міжнародний день прав людини
10 грудня міжнародна спільнота відзначає знаменну подію в історії людської цивілізації – прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Цим документом започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.
З прийняттям Декларації людство отримало надію – надію на право кожного бути вільною людиною, жити у світі без насильства, дискримінації, бідності, воєн, екологічних катастроф. У всіх народів завжди існували моральні та правові кодекси на захист людської гідності, які визначали межі втручання державної влади у життя простої людини. Але зазвичай відносини у площині «влада – людина» були об’єктивно нерівними. У 1-й половині XX століття це призвело до появи тоталітарних режимів та найжахливішої в історії світової бійні. Запровадження єдиної міжнародної системи захисту прав людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни Організації Об’єднаних Націй. Наріжним каменем у побудові системи захисту прав людини і стало прийняття Загальної декларації прав людини.
Питання про необхідність розробки декларації прав людини було підняте США в ході роботи над Статутом Організації об’єднаних Націй у 1943-1945 році. Саме в цей період проблема створення механізму міжнародного захисту в області прав людини стала дуже актуальною, причини цього були згодом сформульовані в Преамбулі Загальної декларації прав людини. Підготовка Загальної декларації прав людини відбувалася в умовах складної дипломатичної боротьби, а її ухвалення було результатом розгляду і погодження різних поглядів і точок зору. Виявлялось це у тому, що західні держави орієнтувалися на Французьку декларацію прав людини і громадянина 1789 р., Конституцію США 1787 р. та інші документи, що проголошують природний характер прав і свобод людини, які належать кожному з моменту народження.
З вересня по грудень ІІІ Комітет Генеральної Асамблеї ООН провів 85 засідань з проекту Декларації, а голосування проходило 1400 разів, тобто фактично по кожному слову і кожній поправці. Найбільш гострі дебати і розбіжності розгорнулися між представниками соціалістичних і західних країн з приводу змісту прав людини. Проте в результаті тримісячної боротьби вдалося узгодити текст Загальної декларації прав людини. На 183 пленарному засіданні Генасамблеї ООН 10 грудня 1948 року Загальна декларація прав людини була прийнята абсолютною більшістю голосів: із 56 держав, що брали участь у голосуванні, 48 проголосували за, лише 8 держав утрималися. Серед них: Білоруська РСР, Польща, Саудівська Аравія, СРСР, Українська РСР, Югославія і Південно-Африканський Союз. Але в цілому результати голосування показали, що розробникам Загальної декларації (канадець Джон Хампрей був головним автором, якому допомагали Елеонора Рузвельт зі США та інші), незважаючи на різноманітні точки зору, різкі ідеологічні протиріччя, специфіку культурних і релігійних систем, вдалося сформулювати такий текст, що одержав схвалення міжнародного суспільства. Робота на Загальною декларацією була видатним зразком співробітництва й узгодження позицій з настільки складної проблеми, як права людини.
Загальна декларація була прийнята у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН, закріплені в ній норми мають рекомендаційний характер. Тобто, вони бажані, але не обов’язкові для держав – членів ООН. Але все ж, оцінюючи юридичне значення і силу положень Декларації, слід зазначити, що саме проголошені в Загальній декларації основні права і свободи розглядаються сьогодні більшістю країн як юридично обов’язкові договірні норми. На Декларацію часто посилаються при тлумаченні національного законодавства з прав людини, а також у судовій практиці. Вміщені в Декларації принципи і норми постійно розвиваються і уточнюються у процесі укладення нових міжнародних угод. Завдяки міжнародному визнанню норм Загальної декларації в конституціях більше ніж 120 країн світу перелік, зміст і припустимі обмеження прав і свобод, які містяться в Декларації, перетворилися на загальновизнані звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу. Цей документ був переведений на безліч мов світу (більше ніж на 300). Елеонора Рузвельт назвала Декларацію «Великою хартією вольностей» для всього людства (тому Декларацію іноді називають Хартією прав людини). В 1950 році ООН заснувала День прав людини, що відмічається у день прийняття Декларації. І хоча положення Декларації мали рекомендаційний характер, вони були покладені в основу розбудови всієї системи міжнародного права. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські й політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, які разом із Загальною декларацією прав людини та двома додатковими протоколами до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права склали Міжнародний білль про права людини. У СРСР, починаючи з 1977 року, правозахисники в День прав людини проводили на Пушкінській площі в Москві так званий «Мітинг мовчання». У Радянському Союзі текст Загальної декларації довгі роки вважався «антирадянською» літературою, і був офіційно оприлюднений лише у роки «перебудови». Нині Конституція України – основний Закон нашої держави – увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема – про верховенство прав людини, рівність і непорушність прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо. Гідність, свобода, рівність – ці слова нерозривно пов’язані із самою сутністю людини. Вони ж визначають засади організації будь-якого демократичного суспільства, закладають систему координат для цінностей, які мають становити зміст і спрямованість діяльності держави. Власне, такою є ідеологія ст. 3 Конституції. Її положення, як і весь корпус конституційних гарантій прав і свобод людини, знайшли відображення в акті писаного права не тільки й не стільки внаслідок специфіки національного конституційного процесу. Нормативне закріплення у 1996 р. в Основному Законі України гарантій прав і свобод людини є логічним продовженням процесу, започаткованого 10 грудня 1948 р. Забезпечити ефективне виконання задекларованих конституційних принципів поваги до прав людини покликана практична діяльність усіх державних інституцій. Подальше входження України в європейський простір свободи й демократії неможливе без системного й комплексного оновлення Конституції України, одним із пріоритетів якого є посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина й людини, забезпечення їх судового захисту на основі верховенства права. Найважливішим завданням у цьому контексті є конкретизація фундаментальних положень ст. 3 Конституції України про людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність в Україні, уточнення конституційних формулювань соціально-економічних прав громадян, забезпечення їх реального судового захисту. Отже, утвердження принципів Загальної декларації прав людини залишається й тепер актуальним для України. А для цього необхідно, щоб усі державні й громадські інститути згуртувалися навколо вирішення нагальних проблем державотворення, аби найближчим часом були запропоновані дієві механізми реалізації задекларованих і проголошених прав і свобод.
Категорія: Управління юстиції | Додав: rda (08.12.2010)
Переглядів: 893 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
���� ��� windows 7, �����������, ������� ����������� ������������ 2013