Головна » Статті » Управління юстиції

16 липня – День прийняття Декларації про державний суверенітет України
Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України, прийнятий Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки. 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави. Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України. Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю. Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами. В суспільстві Декларація була сприйнята неоднозначно. Українська Міжпартійна Асамблея, яка вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки, сприйняла її як пропагандистський акт КПУ. В п. І Декларації УРСР подана як «суверенна національна держава», хоч за чинною в той час конституцією вона була союзною республікою з обмеженим суверенітетом. Зокрема, вона не мала власних збройних сил, не мала дипломатичних стосунків з країнами поза радянським блоком, не мала права самостійно визначати соціальний лад. За офіційною ідеологією вона була інтернаціональним утворенням. Для конституювання УРСР як держави їй бракувало своїх громадян і суверенної влади. Якщо Четвертий Універсал Центральної Ради проголосив Українську Народну Республіку державою українського народу, то в Декларації український народ посідає маргінальне становище. Він згадується окремо від «всіх національностей, що проживають на території Республіки». Якщо «всім національностям» Декларація гарантує вільний національно-культурний розвиток, то українцям УРСР лише «забезпечує національно-культурне відродження». Але гарантії вільного розвитку не передбачено. Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України. А народ України визначений як громадяни республіки всіх національностей. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС. Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Діючі норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум. Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація представляла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.
Категорія: Управління юстиції | Додав: rda (13.07.2011)
Переглядів: 299 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
���� ��� windows 7, �����������, ������� ����������� ������������ 2013