Головна » Статті » Управління юстиції

До Дня незалежності

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Іс­торичний документ виняткового значення для долі укра­їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаче­ного Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими до­кументами, здійснюючи Декларацію про державний суве­ренітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чин­ність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейт­ралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях рес­публіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президен­том СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладен­ня нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгорта­тимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен гро­мадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у го­лосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відпо­віли 28804,1 тис. виборців (90,92%). Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність прого­лосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.

За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою са­мостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війни середини XVII ст. Україна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення поми­лок, зроблених на двох попередніх етапах існування дер­жавності, — у середині XVII ст. і в 1917—1920 рр.

Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР.

7—8 грудня 1991 р. на території. Білорусі (у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови Верхов­ної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Не­залежних Держав (СНД).

21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Ро­сії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдо­ви, Казахстану, Киргизії, Туркменистану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати; кож­на республіка стала самостійною. СНД не є державою, во­на не має наддержавних управлінських структур. Члени Співдружності є цілком незалежними державами.

Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Вона є закономірним наслідком багатовікового прагнен­ня народу. Свою незалежність Україна здобула за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обста­вин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольно­му, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільс­тві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності. Соціально-еко­номічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршува­лося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до нама­гання радянських республік здобути незалежність і не за­важало розпаду СРСР. Україна стала суверенною держа­вою без кровопролиття, мирним шляхом.

24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву — Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отри­мав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

Категорія: Управління юстиції | Додав: rda (13.08.2010)
Переглядів: 341 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
���� ��� windows 7, �����������, ������� ����������� ������������ 2013