Володарка

28 червня в Україні відзначається День Конституції. Саме у цей день в 1996 році Верховна Рада прийняла першу Конституцію незалежної української держави.

Історія Конституції говорить: депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійному залі всю ніч із 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи України, про державну мову, про право приватної власності в Україні.

Про проблеми реалізації конституційних норм в Україні на сучасному етапі редакції надала коментар начальник Володарського районного управління юстиції Валенкевич Ніна Іванівна.

Як відомо, 28 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному тасуспільному житті незалежної демократичної України - прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно (ст.1, 2 та ін.). В ст.1 Конституції зазначається, що Україна є суверенною незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. В доповнення до цього визначення нашої держави в ст.2 Конституції зазначається, що Україна є унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Виходячи з порядку внесення змін до Конституції України, передбаченого цією Конституцією (розділ XIII), можна стверджувати, що закріплений нею державний лад і насамперед основні риси нашої держави є практично незмінними, незворотними.

Звичайно, далеко не всі риси нашої держави,що передбачені і закріплені новою Конституцією, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована, але далеко ще не реалізована, її реалізація - одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є втілення норм Конституції в життя, приведення її в дію.

Для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи. Немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше. Виходячи з вищенаведеного, можна зазначити, що з прийняттям Конституції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права.

В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад, Саудівська Аравія. В сучасному світі нараховується близько ста чинних конституцій. Деякі з них були прийняті більше ста років тому.

Конституція України є надзвичайно важливим політико-правовим документом, адже вона зафіксувала відповідний стан розвитку нашої держави і суспільства, їх правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного, а й політичного характеру, які взаємообумовлені, взаємопов’язані і в своїй системі створюють єдину основу, необхідну для регулювання найважливіших суспільних відносин, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, подальшого розвитку нашої держави. І саме в цьому полягає соціальна цінність Конституції, що надає можливість розглядати її значення і роль як у політичному, так і в юридичному аспектах.

Якщо вести мову про те, що Конституція України є основою розвитку законодавства нашої держави, то можна назвати три напрями такого розвитку. Перший – це прийняття абсолютно нових законів, які випливають з Конституції. Другий зводиться до приведення чинного законодавства у відповідність з Основним Законом. Якщо вести мову про третій напрям, то він полягає у вдосконаленні окремих норм самої Конституції.

Розглядаючи перші два напрями, слід, насамперед, зазначити, що Конституція України є особливим і єдиним законом, з якого бере  витоки вся правова система держави. У зв’язку з цим вона має найвищу юридичну силу і найширшу юридичну дію. Практично немає жодної держави, яка б не враховувала цього в процесі своєї законотворчої діяльності, при формуванні своєї правової системи. Не є винятком у цьому плані й Україна. У ст. 8 її Конституції міститься одне з важливих положень, зміст якого зводиться до наступного: "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові актиприймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Це важливе не лише як суто юридичне, а й як методологічне вихідне положення, яке слід враховувати у законотворчому процесі. Крім того, слід зазначити, що Конституція містить також норми, які передбачають необхідність прийняття конкретних законів. І сьогодні, реалізуючи відповідні норми нашої Конституції, вже прийнято ряд нових законів, які прямо випливають із Конституції України.

У Конституції України правам та свободам громадянина присвячений ІІ розділ, у якому детально перераховані основні права та свободи громадян: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними” (Ст.21); "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками” (Ст. 24).

Відомо, що реалізація правових норм взагалі - це здійснення їх приписів у практичних діях (діяннях) суб’єктів, втілення положень правових норм у фактичній поведінці суб’єктів права. За аналогією можна стверджувати, що існують певні форми реалізації конституційних норм: використання, виконання, додержання і застосування. Саме остання форма реалізації конституційних норм заслуговує на найбільшу увагу. Одним з найголовніших результатів прийняття Основного Закону незалежної України було конституювання механізму здійснення державної (публічної) влади, насамперед, на рівні його вищих щаблів, яким підведено певний підсумок теоретичним дискусіям і практичним державотворчим пошукам обрання форми державного правління, визначення статусу вищих органів держави, впершу чергу парламенту, глави держави та уряду, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування тощо. Протее,  це аж ніяк не означає завершення сучасного державно-правового розвитку, припинення процессу "юридизації” державного буття. Навпаки, ухвалення нової Конституції України знаменує початок нового етапу цього розвитку, основний зміст якого передбачає прийняття і розвиток відповідних конституційних приписів цілого ряду законів. Їх призначенням має стати більш детальна регламентація питань формування і діяльності вищих органів держави, а також інших органів, існування яких вперше передбачено Конституцією. При цьому необхідно, щоб закони і за своєю "буквою” і "духом” відповідали Основному Закону.

Остання теза лише зовні на перший погляд здається політико-правовою банальністю, адже сам характер конституційного регулювання суспільних відносин зумовлює певний рівень його узагальненості, а це завжди було об’єктивним явищем. Конституція покликана встановити пара-метри, в межах яких (а не поза ними) має здійснюватися законодавче регулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки законність, а й політична стабільність суспільства, хоча неможна відкидати й складнощів на цьому шляху, які насамперед, зумовлені тим, що у нас на тривалий час був перерваний досвід реального державотворення, який, звичайно, супроводжується тривалою інституціалізацією державного механізму. Під час відповідного процесу, нерідко методом спроб і помилок, досягається оптимальний результат і, головне, формуються традиції державотворення.

Як свідчить досвід ряду країн, саме наявність таких традицій гарантує їх державно-правову еволюцію від хиб і крайностей. Є ще один вагомий чинник, який зумовлює наявність згаданих складнощів, стосовно особливостей нашого суспільно-політичного життя. Вони, насамперед, викликаються боротьбою і протистоянням, що має місце між окремими політичними лідерами, угрупуваннями і партіями. В цій боротьбі свідомо чи ні ініціюються окремі нормативно-правові акти, зміст яких ставить під сумнів їх конституційність. Значна частина цих актів віднесена саме до сфери організації державної влади.

В Україні, яка з відомих причин "затрималася” з конституційним процесом, проблема співвідношення із змістом конституційного регулювання відносин державного владарювання відповідного законодавчого регулювання вирішуватиметься найближчим часом. Не викликає сумнівів, що, крім законодавчого забезпечення реформування економіки, найактуальнішим завданням залишається завершення на законодавчому рівні первісної інституціалізації державного механізму, насамперед, його вищих щаблів. У подальшому його інституціалізація має грунтуватися на засадах еволюції.

Проте, вже сьогодні, аналізуючи конституційний процес на його попередніх етапах і сам Основний Закон, можна зробити певні висновки щодо змістовного наповнення згаданої інституціалізації та її перспективи. Не викликає сумнівів, що норми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насамперед відповідних актів, виданих вищими органами держави. Правотворчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм.

Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована, але далеко ще не реалізована, її реалізація одне з найважливіших завдань нашого часу.

Конституція України - значний крок уперед для здійснення публічного права у нашій  державі, її прийняття, безперечно, забезпечило міцну та стабільну правову базу, і можна стверджувати, що від 28 червня 1996 року Україна стала на демократичний шлях розвитку правової держави.

Будемо сподіватися, що, незважаючи на всі труднощі, пов’язані із реалізацією конституційних норм Україна все ж, вийде із кризи та твердо стане на правовий шлях розвитку.